Найбільшим скарбом кожної родини, країни є діти, молодь. Із ними пов’язані не лише сподівання на продовження роду, на допомогу батькам у поважному віці, але й у виконанні найсвятішого з обов’язків – оборони Матері-Батьківщини від завоювання її ворогами. Тому з таким внутрішнім трепетом, гордістю й сподіваннями завжди в Україні батьки, рідні проводжали й проводжають до війська юнака-сина, брата, нареченого, приятеля, знайомого. Вихований на народній героїці, повазі до воїна-захисника, хлопець відчуває не лише свій святий лицарський обов’язок, але й ту глибоку любов до себе, віру в себе, котрі надають йому примноження чоловічих сил, розуму, кмітливості, відповідальності, необхідних захисникові усього рідного, найкращого.

            Віра, що він чи вона допомагають утверджувати в житті добро, правду, справедливість, щастя, добробут також окрилюють на подвиг у боротьбі з будь-яким злом (внутрішним чи зовнішним) і на виконання свого громадського обов’язку чесно та відповідально.  Власне, такі думки заполонюють розум, а хвилюючі почуття – серце, бо бачиш у переважній більшості нашої теперішньої молоді, особливо народженої у незалежній Україні, гідних рицарів честі і воїнського чину, відважно-жертовних захисників України від московських загарбників-ординців. Вона, наша найкраща в світі молодь, природно, гідно й щиро ввібрала в своє єство думи, енергію та відповідальність предків – княжих воїнів, козаків, гайдамак-опришків, петлюрівців, бандерівців-мельниківців, найвірніших синів і доньок нації, сучасних героїв російсько-української війни.

            Так, ми проходимо жорстоке випробування на мудрість, зрілість і патріотизм. Але чи легшою була доля в  наших предків, помилки яких так болісно виправляємо й долаємо? Та лише жертовна повага до них, до національних скарбів, залишених ними нам у спадок, незрадлива повага до всього українського, рідного, оберігання себе як найкращого в розмаїтому світі, плекання власної культури, господарки, віри, історичної пам’яті, відповідальність за рідні землю, країну, край, народ, культ, і пропаганда всього українського в Україні та поза нею, злагода поміж нами всіма, поміж українцями з материкової Батьківщини й українцями з наших земель, відданих сусіднім державам, діаспорою, монолітне злиття воєдино – дають нам впевненість на самостійний розвиток у всіх спрямуваннях. Розвиток опертий на глибокій національній честі, очищеній від зла, любові, найновішій зброї та нездоланній силі національного духу і патріотизму.

            Із святом Молоді Вас, дорогі українці – рицарі духу і чину, праці і творчості. Із роси і води Вам! Подальшого героїзму та відповідальності. Не тікаймо з України у світ, а, навпаки, повертаймося додому, бо окрім нас ніхто не розбудує нам щасливий життєвий простір. Ворог не здолає нас ніколи.  

                                                             З повагою – Микола Корпанюк.