Багато чого написано, багато що пишеться, і багато що напишеться про мандрівного дивака Григорія Савича Сковороду. І мені, мандрівнику без дороги, кобзарю без пісні, плачучому без сліз, 23 вересня 2013 року на Муравськім Шляху зустрівсь добрий чоловік – Микола Корпанюк, який при нашій зустрічі подарував декілька книжок, за що низький уклін. Серед  них був збірник наукових праць "Переяславські Сковородинівські студії. Випуск 2, 2013. – 335 с. за заг.ред. М.П. Корпанюка м. Переяслав-Хмельницький: ФОП. О.М. Лукашевич".

         Перегортаю першу палітурку і дізнаюсь, що збірник присвячується 80-річчю від дня народження  видатного літературознавця, члена-кореспондента НАН України, одного із засновників і учасника Переяслав-Хмельницьких Сковородинівських Читань  у 1982-2003 рр. Олекси Мишанича.

         Карбування в пам'яті живих славетних імен, які відходять, чи відійшли, і про які вже мало хто і знає, що вони були посеред нас і наших попередників – дасть нам "Джерельну мудрість пізнати". І вступне слово до збірника так і називається "Джерельну мудрість пивши...",  яке написав доктор філологічних наук,  професор, співредактор Микола Павлович Корпанюк. У передмові, у квітчастім, зрозумілім слові, вчений аналізує процес, який відбувається навколо постаті  Григорія Сковороди, наголошує на потребі сучасникам пізнавати його творчість, на  потребі пізнавати Біблію, Бога, себе і, зрозуміло, оту мудрість-давнину, яка відійшла, полишивши за собою непідкорне щастя, самобутню й глибоку духовну цивілізацію.

Отож бо, вчений закликає дослідників, читачів заглиблюватися в минулу мудрість, що вони полишили, аналізувати, оприлюднювати й переосмислювати у "Переяславських Сковородинівських студіях". І наводить мені особисто незнайомі імена, котрі треба повернути в активне культурне життя нації: Станіслава Оріховського-Окші (1513-1566), Григорія Політики, Йосипа Верещинського, Йоасафа Кунцевича, Йова Борецького, Кирила Транквіліона Ставровецького, Юрія Немирича тощо.

         І на добре пізнання одного з них більш 10 статей присвячено Станіславу Оріховському, в яких у зрозумілому науковому викладі подається як просвітительська діяльність С. Оріховського, так і літописця українсько-польського культурного та політичного порубіжжя. Стаття доктора історичних наук, провідного наукового співробітника відділу української історіографії Інституту історії України НАН України Дмитра Вирського (Київ) "Станіслав Оріховський-Роксолан: звиви пам'яті (рецепція постаті гуманіста за ранньо-модерної доби" дозволяє поширено ознайомитись із літературною працею найвизначнішого нашого гуманіста.

Також у збірнику  мене ощасливили статті харківських учених, краєзнавців. Я не можу не згадати етапно-пошукову статтю кандидата історичних наук, музейного працівника зі Сковородинівки Д. М. Дудка "Михайло Антоновський – перший видавець творів Григорія Сковороди". У ній дослідник вказує, аналізує  та оприлюднює не лише намагання Михайла Антоновського видати книжку філософа-письменника під заголовком "Дружні розмови. Розмова перша  про пізнання себе" у 1798 році, коли ще не було оприлюднене авторове прізвище Григорія Сковороди, (твір практично у світ не вийшов). І лише у 1806 році в масонському часописі "Сионский вестник" О. Лабзіним був уперше надрукований під ім'ям автора твір Сковороди – курс лекцій "Начальная дверь ко христіанскому добронравію".

Хочу нагадати, що масони вбачали у натхненній праці, праці, створеній талантом, "сродній" праці (як би сказали сьогодні: "у професіоналізмі") сенс людського щастя.

Заслуговують на увагу публікації наукових розвідок про Г. Сковороду, мало доступних учених ХІХ-ХХ ст. у перекладі М. Корпанюка, зокрема скороченого варіанту першоджерельної праці Григорія Данилевського "Григорій Савич Сковорода (із 1722 до 1794 р.)", Олександри Єфименко "Філософ з-поміж народу", Остапа Терлецького "Григорій Савич Сковорода (1722-1794)", Якова Штернберга "Григорій Сковорода в Угорщині".

Цей збірник, переконаний, матиме не лише науково-освітнє значення для школярів, студентів, вчителів, учених, але й буде вельми цікавим широкому колові читачів.

Микола Субота, краєзнавець, захисник культурної спадщини Харківської області.

                                                                             19 грудня 2013 року.